З розгляду різних справ правових, чи то кримінальних, чи цивільних, чи інших якихось тільки практики ( прокурори, слідчі, судді різних рівнів) спроможні щось розумно – необхідне пропонувати запроваджувати, удосконалювати, в сенсі юристворчості для того, щоб право виконувало свою функції в державі.
А науковці то є хто ?
Теоретики.
У кращому випадку вони, якщо тямущі, можуть дійти до висновку чи те право, яке настворено дійсно працює у тому напрямку та з наслідками потрібними для держави, суспільства і … и тієї ж самоє юридичної науки.

От приклад: записали в Кодекс цивільний статтю, (здається № 1177) “про відшкодування збитків особі, у разі завдання їх злочином (цікаво, а чого і не адмінпорушенням ???) . І там законодавчо запроваджено таке: у разі завдання збитків людині злочином, але злочин не розкрито, чи винна особа не встановлена, або встановлена та виявилась неспроможною сплатити збитки, то у такому випадку збитки відшкодовуються державною.
О!!!!!!!
Справедливо ? Так. По-європейськи. Бо логіка така – або держава повинна забезпечити розслідування справи належне та примусити злочинця відшкодовувати збитки постраждалому.
Або, якщо держава не доробляє, будь-ласка погашайте збитки в власної (бажано чиновників – кишені).
Але такого не робиться і робитись не планується.

Бо в цієї ж статті, у другому її абзаці, пишеться (науковими законодавцями – вони ж кодекси придумують), що “порядок відшкодування збитків державою встановлюється законодаувством України”.
А воно – той Порядок ніяк не можуть встановити ще з 2000 року. Бо як писалось в Інтернеті ще в 2000 році група порядочних депутатів (такі колись таки були у Верховній, не монобільшснісній Раді) приносила проект Закону про той Порядок, але малопорядні депутати, а їх тоді також було також “монобільшість”, лише почули назву Закону, то й відмовились вносити той проект Закону взагалі в порядок денний та й взагалі сказали більше не приносити такі закони.