У 2021-му році майже збіглися ювілеї двох визначних майстрів нашої літератури. Миколі Вінграновському виповнилося б 85( 7 листопада), а Григору Тютюннику — 90 (5 грудня).
Митців об’єднав один творчий простір – українська література. Їх об’єднав також один уже усталений вимір – «шістдесятники».
Пошана до шістдесятників має під собою вагоме підгрунтя. У переказах очевидців деякі події тієї епохи – смерть Сталіна, XX з’їзд партії, доповідь Микити Хрущова «Про культ особи і його наслідки» і початок «відлиги» – нагадують казку. Євген Сверстюк писав: «Люди раптом прокинулись від падіння страшного ідола і кинулись до пробоїни в стіні, де він упав. Цілі ідеологічні загони було кинуто на заліплення пробоїни. Однак одиниці кинулись її розширювати” . Це були шістдесятники. Саме в цей непростий і цікавий час жили й творили Микола Вінграновський та Григір Тютюник.
Творчість Григора Тютюнника дає зріз соціального життя українства в 60-70-х роках і є неперевершеним художнім документом епохи. Перші оповідання автор друкував в газеті «Літературна Україна», в котрій він працював, а також в журналах «Дніпро» та «Ранок». Далі була робота у сценарній майстерні київської кіностудії ім. Олександра Довженка, де Григір Тютюнник працював над літературним сценарієм за романом Григорія Тютюнника «Вир».
Надзвичайна вірність «правді життя», природність у поводженні компенсувалась у Григора Тютюнника наявністю вродженого артистизму. Зрештою він був у нього природнім, як і в Миколи Вінграновського – двох неперевершених виконавців своїх власних творів.
Особливо імпонує письменникові зображення внутрішнього світу людини, що формується: дитини, підлітка.
Не дарма Микола Вінграновський екранізував повість Григора Тютюнника «Климко». Його підкупила правдива картина життя з її радощами, великими й малими людськими проблемами. Писати правдиво в умовах тоталітарної держави ризикували далеко не всі митці. Шістдесятникам це вдавалрся, попри небезпеку потрапити в немилість системі. «Ми на Вкраїні хворі Україною, / На Україні в пошуках її», – визнавав Вінграновський. Надто багато спостерігалося відмінностей між «українством» шістдесятників і реальним станом речей в УРСР.
«Дивна б, здавалося річ: з тих, власне, слів, якими говорять мільйони людей і користуються десятки і сотні письменників, раптом з’являється один, який ці ж прості слова ставить у такім порядку, що вони в нього живуть, як у нікого й ніде і, скільки б ти їх не читав, до них, до їхнього автора хочеться повертатися ще і ще. Саме таким письменником і є Григір Тютюнник»- писав Микола Вінграновський.
Щодо Миколи Вінграновського і Григора Тютюнника, чиї річниці майже зійшлися, можна з певністю ствердити: до їхніх творів хочеться повертатися і перечитувати їх знову і знову.
Антоніна Григоренко
Старший бібліотекар
музею-бібліотеки Вінграновського