Не вмирає душа наша: спогади Євгенії Сакевич-Далас про голодомор 1932-33 років

Уродженка села Кам’яна Балка Первомайського району,  розповіла  про голодомор в книжці «…Не вмирає душа наша»

Щороку у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам’ять мільйонів жертв голодоморів. У ХХ столітті українці пережили їх тричі: 1921 – 1923, 1932 – 1933 і 1946 – 1947 роках. Наймасштабніший із них був у 1932 – 1933 роках. Саме його нині називають геноцидом українського народу, здійсненим сталінським режимом. Жертвами цього Голодомору в Україні стали щонайменше 3,9 мільйона людей. Саме про долю сироти з українського голодомору розповідає Євгенія Сакевич-Далас у своїй книжці «…не вмирає душа наша».

Сім’я Сакевичів з села Кам’яна Балка Первомайського району – одна з численних жертв тоталіарної системи

Свою розповідь авторка присвячує пам’яті своїх батьків Василя та Неоніли Сакевич з села Кам’яна Балка Первомайського району з надією на те, що «ті двоє добрих і чесних, простих і невідомих українців, котрі насправді жили і творили добробут для себе й для інших людей до тих пір, поки їхнє життя не зруйнувала тоталітарна система, стануть ширше відомі, а також пам’яті їхніх трьох дітей, життя яких та ж система обірвала»

Сім’я Сакевичів ,була заможною. В сім’ї було 6-ро дітей. Всі діти навчалися і працювали в господарстві. Та  в 1929 році в село приїхали агітатори –комуністи, які, погрожуючи зброєю, переконували селян здати своє індивідуальне господарство в колективне. «Мій батько не скорився і був одним з перших арештованих і звинувачених як ворог народу»- згадує Євгенія.  Більше вона батька не бачила.

Трагічна доля дітей в роки голодомору 1932-33

Про найстаршого брата теж нічого не знали, крім того, що він працював на Уралі в шахті. Брат Гавриїл навчався у військовій академії, але на нього чекало виключення, через те, що батьки були селяни, тобто «вороги народу». Для Гриші в Київському університеті неприємності були попереду, та він встиг відправити брата Миколу в сирітський будинок, бо це могло врятувати його від голоду. Євгенію з мамою «комісари» виштовхали з будинку і забрали все, що було в хаті.

Вони змушені були піти до Первомайська, де дуже голодували: їли бур’яни, варили суп із кропиви. Іноді мати ходила в поле і збирала у фартух залишену картоплю або колоски. Та сусіди комуністи це помітили і вже опівночі мати була арештована і Євгенія її більше ніколи не бачила. На той час приїхала старша сестра, чоловіка якої теж заарештували, і вона прихистила Євгенію. У сестри було трохи буряків, але і вони скоро закінчились. Тоді сестри поїхали до Києва. Там Наталя захворіла і померла.

Євгенія бачила, що на вулицях лежало багато людей і на них ніхто не звертав увагу. Лише перед світанком кожного дня по вулицях їхав віз і на нього скидали трупи.

Гриша та інші студенти розуміли, що було вчинено проти українського народу. Вони організували протест. У 1933 році близько трьох тисяч студентів ув’язнили. Їх вислали на будівництво каналу коло озер Ладога і Онега. Багато студентів загинули. 

Незабаром до Києва приїхав Гавриїл. Він був хворим на туберкульоз і з часом помер. Хвороба передалася і Євгенії. На щастя повернувся Гриша і забрав її в Білу Церкву, де влаштував до дитячого будинку. Та невдовзі Гриша мусів забрати її та змінити місце проживання. На квартирі, де вони проживали, жив офіцер, який часто ґвалтував Євгенію, хоч їй було всього 11 років, а щоб вона мовчала, залякував.

ЇЇ знову помістили в сирітський будинок. Де вона перебувала до 14-років. А потім « дівчаткам дали по двоє плать і по чотири карбованці, хлопцям щось рівнозначне, вивезли до міста і сказали: «Тепер ви вільні і будуйте своє життя самі». Так знищувалося українське селянство.

                                                                                   Антоніна Григоренко

                                                                                  Старший бібліотекар

                                                                                  музею-бібліотеки Вінграновського

3,058 total views, 3 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.