Анатолій Васильович Гайдамака — художник-монументаліст

В Україні і в світі він відомий,  як  визнаний митець, творчості якого притаманне уміння втілювати ідею синтезу мистецтв і архітектури на основі історичності та документалізму. Наше місто увійшло в перелік тих, де художник виявив свій мистецький талант, створивши футуристичний мистецький центр Вінграновського. Саме таке бачення підтримав і фундатор музею, А.О. Корнацький.

Основні твори А.В.Гайдамаки

• Комплексне оформлення музеїв: Книги в Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» (1974),
• М. Островського в Шепетівці (1979),
• М. Коцюбинського в Чернігові (1983),
• М.запорозького козацтва на острові Хортиця (1983),
• Державного літературного музею в Одесі (1983),
• Оновлена експозиція музею Т.Г. Шевченка в Києві (1989),
• «Дороги війни» – реекспозиція Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. у Києві (1994–1995),
• художнє вирішення інтер’єрів адміністративно-культурного центру «Росія» в м. Харбін (1997, Китай)
•  художнє оформлення Національного музею «Чорнобиль» у Києві (1994–1996),
• художнє вирішення церкви Святої Трійці в Македонії (1998–1999).
• Він є автором Меморіалу пам’яті загиблих на морях (Крим, 2005–2006) та живописних творів: «Материн сад», цикл «Розп’яття»,
• автор пам’ятника Т.Г. Шевченку у Вінниці (2013–2014).

      Автор проекту Меморіального комплексу пам’яті жертв голодоморів в Україні

 Цей монументальний комплекс вважається візитівкою народного художника України Анатолія Васильович Гайдамаки, одним з головних арт-об’єктів Києва.

На початку алеї, при вході до Меморіального комплексу, з обох сторін розміщені скульптури ангелів – охоронців душ померлих у лихоліття Голодомору. Ця композиція є своєрідним вхідним порталом, за яким далі розкривається площа Меморіалу. У центрі площі мощенням сформовано коло, по зовнішній частині якого розташовані кам’яні жорна – “жорна історії”, які мають подвійну символіку. З одного боку вони символізують 24 години у добі, а з іншого те, що за одну добу в лихоліття Голодомору вмирали 24 тисячі голодуючих українських селян. У центральній частині площі пам’яті розташована скульптурна композиція “Дівчинка з колосками”, яка нагадує про трагічну долю найвразливішої категорії жертв Голодомору – дітей. П’ять пшеничних колосків у руках дівчинки символізують сумнозвісний “Закон про п’ять колосків”. За яким до обвинувачених у розкраданні колгоспного майна селян застосовували 10-річне ув’язнення, а до так зв. “куркулів” та організованих груп людей – розстріл з конфіскацією майна. Не були виключенням навіть діти і старі люди, які намагалися врятуватися від голодної смерті. Крадіжкою державного майна вважалися навіть декілька колосків, зірваних дитиною, декілька замерзлих картоплин знайдених на колгоспному полі.

Автор композиції – Андрій Гайдамака розповів, що голодна дівчинка з декількома колосками у худеньких руках запам’яталася йому з дитинства, коли разом з такими ж босоногими дітьми у голодному 1947 році він збирав колоски на скошених полях.

Алея зроблена у вигляді ріллі, яка символізує родючість українських чорноземів (Україна напередодні Голодомору забезпечувала продовольством не лише СРСР, але й була житницею Європи). Однак, незважаючи на природні багатства країни, у 1932 – 1933 років українці були приречені на смерть.

Центральна частина меморіалу – Свіча пам’яті є символом незнищенності української пам’яті про пережиті трагедії. Заввишки свіча 30 метрів і орнаментована скляними хрестами різної величини, що символізують душі померлих від Голодомору. Малі хрести – душі маленьких дітей, хрести більшого розміру символізують душі дорослих. Основа Свічі – чотири металеві чорні хрести, прикрашені фігурами бронзових лелек, які є свідченням українського відродження.

Наступною складовою Меморіального комплексу є Зал пам’яті. У Залі представлені томи Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років в Україні. Тому кожен відвідувач має можливість отримати інформацію про жертв Голодомору у тому чи іншому населеному пункті України, може заповнити Анкети обліку жертв Голодомору 1932 – 1933 років в Україні і надати інформацію про своїх рідних, які загинули у лихоліття Голодомору.

Із Залу пам’яті відвідувачі виходять на сходи до основного Музею меморіалу та до символічних “чорних дощок” – гранітних плит на яких викарбувані назви населених пунктів, що постраждали у лихоліття Голодомору. На даний момент дослідниками встановлено 14 тисяч назв, з 53 тисяч населених пунктів, що перебували у той час в складі радянської України. Але кожен з нас має зрозуміти, що це лише початок роботи. З кожним днем дослідники віднаходять нові документи, відкриваються нові факти з історії Голодомору. Тому зазначений перелік не є повним, а відтак робота у цьому напрямку триватиме і надалі.

Проєкти А. Гайдамаки, що втілюються в життя

      «А ось мій проєкт, присвячений депортації кримських татар. Підходить поїзд, розсипалася гора, річки пересохли, розкидане каміння – це все татарські села. Глядач заходить всередину по колії – а там просто тунель, бетон, туди поїзд не заїжджає. По всьому тунелю транслюється фільм “Хайтарма”,… і цей шум, вереск, ці собаки… І ти заходиш у цю атмосферу, у цю страшну ситуацію. А зверху – скелет мінорету.»

      Як вражає Меморіал розстріляних «енкаведистами» буковинців на кордоні між Румунією та Україною! «Я з’їздив на те місце, пройшовся тим шляхом. Це Чернівецька область. Пройшов я 3 кілометри з прикордонником зайшов і з румунської сторони. І з’явилась оця ідея – збитий лелечий клин, який …не долетів до Європи».

Музей Миколи Вінграновського у Первомайську – це зразок сучасного підходу до історичних об’єктів пам’яті, які передають дух епохи і разом з тим інтегруються в сучасний ритм життя, творчості,  забезпечуючи тісний зв’язок поколінь.

   Хто відвідував його меморіали, згодиться з думкою, що їх зміст боляче «чіпляє за живе», вражає правдивістю виразу тієї вистражданої епохи, увіковічує нашу історію. Щоби таке сотворити, треба, мабуть, його спочатку пережити… А скільки ще таких дітищ на рахунку Анатолія Гайдамаки!

                                                                                                                             В. Нємченко, директорка

                                                                                   культурно-просвітницького центру М.Вінграновського

3,998 total views, 3 views today