Ланч з пані Оленою. Або: цікаві люди поміж нас!

Олена Андріївна – моя добра знайома. Ця красива, розумна і дуже гостинна жінка нерідко запрошує до себе на ланч. У неї все дуже смачне. Кава й до кави. За кілька хвилин – стіл накритий і господиня частує гостей. У пані Олени завжди є шматочок смачно засоленого свіжого сала з холодильника. До сала – хлібчик, огірочок солоний, зубчик часничку. Обов’язково присутній овочевий салат зі свіжої капусти, або з помідорів та огірочків. Почесний гість на столі – тушкований гарбуз у пікантному соусі або овочеве рагу. На десерт –  пироги з яблуками за оригінальним рецепом. Каву зварює просто в чашках і тільки молоту. Звісно, і я прихожу не з порожніми руками. Але куди моїм купленим тістечкам – до випічки справжньої майстрині!

На кулінарії пані Олена знається добре! В минулому вона працювала в закладах громадського харчування. Була завідуючою кафе, кондитерського цеху, заступником директора цілої харчової мережі. За освітою – товарознавець вищої категорії харчової групи товарів. Довелось працювати і на викладацькій роботі, тож багатьох студентів навчила своєму ремеслу!

Ось так ми кавуємо і ведемо розмови про життя-буття. У пані Олени воно було нелегким.Вона з сімї репресованих! В 1940 році всю сім’ю: батьків і трьох діток, підняли серед ночі, кинули у «телячий вагон» і повезли у невідомому напрямку. Олені було тоді 2 рочки! Виявляється, сусідка донесла «куди потрібно», що ніби-то батько назвав Сталіна «рудим вусанем».

З абхазького Майкопу, де тато працював директором комбінату,  сім’я потрапила у Казахстан, на віддалену станцію в Карагандинській області. Суворий клімат, сніги, бараки. 12 років заслання. На чужині батько працював начальником цеху з обробки шкір. Жир, який зчищали з сировини треба було утилізувати. А тато запропонував робітникам варити мило з того жиру. Потім мило продавали, а на виручені гроші купували хліб для родин. Так і виживали, рятувалися від голоду. Знову донос. Арешт. Лише в 1953 році сім’я дочекалася реабілітації. Олена була тоді вже у 5-му класі. Навіть давнє фото збереглося!

З часом доля привела Олену Андріївну в Україну, в наш Первомайськ. Тут вона прожила з зі своїм чоловіком, гарною, люблячою людиною, в мирі і злагоді багато років. На жаль, пана Бориса вже немає серед нас. А був – майстер на всі руки! Борис Данилович Бундюк за професією – лікар хірург, довгий час  працював начальником госпіталю, був головою медичної комісії у військоматі. Мав рідкісне хоббі – різб’ярство по дереву. Одну кімнату  займала його майстерня. Які гарні він створював речі! Навіть не вірилося, що руки людські можуть робити такі дива. Його роботи демонструвалися навіть у столичних музеях! Квартира ще й досі нагадує музей, хоча багато речей забрали діти, багато роздаровано.

Олена Андріївна не має часу сумувати! Володіє комп’ютером, має аккаунти в соц. мережах, спілкується з друзями, знайомими, рідними. Всі вони до неї тягнуться, діляться  своїми радощами й печалями. Тому, що доброта й гостинність, щирість і щедрість душі завжди притягує людей.

 

Розповідь записала Терещенко Н. голова художньої ради АртХабу  Вінграновський

Інформує наш сайт Рervomaisk.info
Завітайте на свіжі новини сторінка Pervomaisk.info
А побалакати? Просимо до нас в групу Рervomaisk.Іnfo

 

 

3,857 total views, 3 views today

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code

.