4 травня – Великий або Світлий вівторок

Великий або Світлий вівторок – третій день Великодніх свят. Так, як кожен день після Великодня в народі мав свою назву, вівторок називали «купалища».

У цей день також існувала традиція обливання. Прийнято було обливати холодною водою тих, хто проспав ранкову службу Божу. Говорили, якщо пропустити заутреню в Світлий вівторок, можна накликати неприємності і біду в дім.
У вівторок ввечері дівчата починали водити хороводи, веселилися, так як наступний день – середу називали “хороводниця”.
Також існував звичай, що саме у Світлий вівторок господар виходив у поле та на город і вітав землю з Великоднем. Після цього закопував у землю великоднє яйце і просив, щоб у цьому році зібрати багатий і щедрий урожай.
Цього дня було прийнято відпочивати, ходити в гості до родичів, вітати один одного, кажучи: “Христос Воскрес – Воістину Воскрес!”.
У Великодні свята не можна бути жадібними та скупитися, потрібно бути щедрими і ділитися їжею, роздавати її бідним та нужденним. Щедрість повинна виходити від серця, як говориться «Щасливі ті, хто виявляє щедрість».
Народні прикмети у Світлий вівторок:
  • Якщо по небі прокотився глухий і тривалий грім – чекайте дощів у найближчі тижні.
  • Сороки сидять на верхівках дерев – скоро потеплішає.
  • Падає дощ цього дня – рік буде урожайним.
  • Що не можна робити цього дня:
  1. Цілий тиждень після Великодня не можна сумувати і сваритися. Так, як цей тиждень є найбільш радісним для християн.
  2. Хоча Великий піст і закінчився, не можна вінчатися. Пояснюється це тим, що у Великодні дні у всіх християн є одна велика радість – Воскресіння Христове.
  3. Не дозволяється працювати по господарству.
  4. В цей тиждень немає пісних днів. В середу і п’ятницю одноденні пости скасовуються.
Православна Церква України прославляє Іверську ікону Божої Матері. Це є перехідне святкування – у вівторок Світлої Седмиці. Цей образ є одним із найшанованіших ікон Пресвятої Богородиці. Крім цього дня Іверську ікону Божої Матері також вшановують 26 жовтня і 25 лютого.
Після зішестя Святого Духа на Пресвяту Богородицю й апостолів вони вирішили кинути жереб, кому з них у яку країну потрібно йти на проповідь Євангелія. Божій Матері дісталася для цього подвигу Іверська (Грузинська) земля. Але явився Їй ангел і сповістив, що цей жереб виконається згодом, а поки що належить проповідувати в іншому краї.
Того часу Лазар Чотириденний, якого колись воскресив Спаситель, був єпископом Кіпру. Він дуже хотів бачити Діву Марію, але не міг прийти до Єрусалима. Дізнавшись про це, Мати Божа з апостолом Йоаном попливла до Кіпру. Несподівано подув вітер в інший бік і пригнав судно до Афонської гори. Вона в ті часи була наповнена ідолами, на ній було розташовано великий жертівник Аполлону. Як тільки корабель з Богородицею наблизився до пристані, почувся голос: «Зійдіть з гори, люди, спокушені Аполлоном, до Климентової пристані та прийміть Марію, Матір великого Бога Ісуса». Почувши це, всі поспішили до морського берега і з пошаною зустріли Божу Матір та розпитували Її про народження Бога. Пресвята Діва звістила їм таємницю втілення і життя Господа Ісуса Христа. І всі, хто слухав Її, поклонились народженому від Неї Богові, а Богоматері віддали благоговійне шанування і, увірувавши, хрестилися.
Пресвята Богородиця не залишила і першого свого уділу – Іверської землі. Вона явилася св. Ніні, майбутній просвітниці Грузії, і вручила їй хреста з виноградної лози зі словами: «Візьми цей хрест, він буде тобі щитом і огорожею від усіх ворогів – видимих і невидимих. Іди в країну Іверську, благовісти там Євангеліє Господа Ісуса Христа і придбаєш благодать Його. Я ж буду тобі Покровителькою». Рівноапостольна Ніна досягла Іверії приблизно 219 року і ревно проповідувала Добру Новину, підкріплюючи благовістя багатьма чудесами і зціленнями, і вже 324 року Християнство остаточно утвердилося в Грузії.
За часів жорстокого гоніння на святі ікони поблизу міста Нікеї жила благочестива вдова із сином. У влаштованій її стараннями церкві перебувала ікона Богородиці. Один із воїнів-іконоборців ударив списом у лик Богоматері – і з пробитого образа потекла кров. Вражений воїн у розкаянні впав перед ним, полишив єресь і закінчив життя строгим подвижником. Бажаючи врятувати чудотворну ікону від осквернення, після усердної молитви до Богоматері вдова опустила її в море і з радістю побачила, що вона не впала у воду, а, стоячи прямо, попливла на захід. Після цього, Провидінням Божим, її син відправився до Греції і прийняв постриг в Афонському монастирі. Від нього братія й дізналась про ікону, пущену на воду його матір’ю.
Після ревної молитви преподобного старця Гавриїла Пресвята Богородиця явилася йому і сказала: «Сповісти настоятелю та братії, що Я хочу дати їм образ Мій для покрову і допомоги, тож увійди в море і йди з вірою по хвилях: тоді всі пізнають любов Мою і благовоління до вас». Ранком усі монахи з молебним співом пішли до берега, старець безбоязно пішов по воді і сподобився прийняти на руки чудотворну ікону. Її поставили у влаштовану на березі каплицю і три доби звершували перед нею молитви. Потім перенесли в соборний храм монастиря. Наступного дня ікони не знайшли на тому місці, де поставили, а виявили над монастирськими воротами.

Loading

.